A A A K K K
для людей із порушенням зору
Чемеровецька селищна територіальна громада
Хмельницька область, Кам’янець-Подільський район

Історія села Біла

Село Біла багате історичним минулим,  пам’ятниками, легендами, традиціями  піснями, що  прийшли до нас   ще з часів язичеських вірувань .

 Досить цікава  легенда  оповідає про  те, що в сиву давнину  в тутешніх лісах жив поміщик, який мав двох доньок - красунь, одна з яких була біла , як лебідка з довгою русою косою,  а друга , чорна, як ніч з  чорною косою, та син Степанко, які жили в дружбі та любові. Слава про красу дівчат линула по всій окрузі.  Але то були лихі часи, часи, коли лютували турки та татари і  спалювали  все на своєму шляху. Діти завжди були насторожі. І одного разу, коли на подвір»Ї почувся кінський тупіт, вони в розтіч помчали  в різнобіччя . Мчали , не оглядаючись, подальше від біди…

    Але, як вияснилось, то були друзі господаря дому, які полювали в місцевих лісах. Заспокоєний батько попросив Їх вернути дітей додому, але ті , почувши кінський тупіт, побігли, не оглядаючись ще швидше . Серце кожного стукало все сильніше, але діти не зупинялись. Першою не витримала напруженого бігу білявка, впала в росяну траву, розметавши білі коси, розкривши до сонця голубі очі. Серденько її зупинилось. Там , де впала білявка, виникло село Біла,  там, де перестало битись серце чорнявки , постало потім  село, яке стали називати в народі Чорна. Найдовше пробіг брат, але й йому сил не хватило . І там, де перестало битись його серце, село назвали Степанівною.

  Ось таких чудових легенд про  історію нашого села розповідають старожили чимало.  Як і кожне село Біла багата  своєю історією,  втіленою в  розповідях, легендах, назвах  вулиць, околиць села, його частин . в його традиціях , звичаях, піснях та пам»яниках як рукотворних так і природніх.    

   Село Біла розташоване на злегка хвилястій рівнині між річками Іванчик і Смотрич, обрамоване двома пасмами товар з південного сходу та південного заходу. Віддаль від села до обласного центру – 100 км лдо районного  - 25 км. До найближчої залізничної станції Балин – 19 км.

  Село Біла лежить  між товарами, які покритті рослинністю, мають білий колір, тому вважають, що назва села пішла від товар білого кольору, які оточують село. Грунт чорноземний, добре родючий. Товтри дають будівельний камінь вапняк, на околиці села жовта глина і жовтий пісок, що використовують на будівництві.

За народними переказами село з початку було розташоване ближче до села Карачковець, кілометрів за 2 на південний схід від сучасного села, на урочищі, яке тепер називають  « Стара Біла». Там зберігся  кам’яний хрест, на місці якого колись ніби то була церква. На місці « Старої Білої» краєзнавці знайшли ручні кам’яні рубила, сокири, скребачки, диски періоду палеоліту та неоліту, уламки орнаментового посуду, рибальські грузила,  що датується періодами старослов’янської та трипільської культур. В письмових  документах село Біла згадується за 1493 рік, де було 8 димів. Жителі платили оброк на Смотрицький замок. В XVI столітті Біла стала значним  населеним  пунктом. Через село проходила велика дорога із Смотрича в Кам’янець – подільський – так званий «Крижовий шлях». В 1661 році село було зруйноване. Причини не відомі.            Народні перекази говорять, що  на село часто нападали татари, можливо і вони зруйнували.   Уцілілі жителі переселились далі на північний захід біля невеличкої річки Батіг. Вважають, що першими поселенцями були мисливці і поселилися під Бакусом. Скоро в цих місцях поселилися нові жителі , побудували церкву, заклали цвинтар.  На цьому місці тепер сільський парк, в  церкві відбувалася урочиста служба на честь 300-річчя дому Романових і 300-річчя перенесення села Біла на сучасне місце. Жителі села здебільшого займалися землеробством,  скотарством, бджільництвом. В селі були ремісники – ткачі, які виконували замовлення не тільки білецьких, але й сусідніх селян. Більша частина земель належала поміщикам. Багато селян були малоземельні та безземельні.  В 1865 році в селі була відкрита церковно-приходська школа, в якій навчались діти заможних селян.

   На території сільської ради  на даний час є тринадцять історичних пам’яток,

Частина яких реконструйована за останні  роки. Найдавнішим пам’ячником на території сільської ради є пам’ятник , споруджений на  місці, де  вперше поселилися біляни на так званій Старій Білі. Це пам’ятник у вигляді кам’яної брили з вирізьбленим хрестом.  Це все, що  залишилось від  села, на яке напали і спопелили  в   середньовіччі  татари.

  Не менш цікавим  є реставрований пам»ятник,  збудований жителями села в честь перенесення села на нове місце. Це кам’яний хрест з кам»яною тумбочкою в своїй основі, де  зберігся напис про  дату його встановлення було встановлено  неподалік першого місця поселення наших жителів, які оселились на  нинішньому місці, біля річечки Батіжок та джерела  з чистою питною водою, як назвали його біляни, « Під СКАЛОЮ» Саме  тут  було свого роду

місце паломництва наших односельчан. Саме тут проводились    основні дійства  - хрещення на Йордана, або як говорили біляни  - «на Гардан»,сюди сходились жителі не тільки нашого села, але й навколишніх сіл. Та в 1936 році в  момент гонитви проти релігійних устоїв пам’ятник було знесено.

І лише в 60 роках,   бригада  мулярів, розбираючи стіну  колгоспного телятика, помітила своєрідний напис на  камені. Пам’ятник  було відновлено  в річницю 500 ліття села .

  Не менш цікавою  є історія  унікального пам’ятника  спорудженого в честь 300 річчя дому Романових , в 1913 році. Пам’ятник   у вигляді пірамідальної тумбочки 3 метрової височини , вершина якого  увінчується хрестом,  на кошти сільської громади було споруджено невідомими майстрами  у 1613 році  на пагорбі, біля сільської церкви  В верхній частині пам»ятника понині зберігся напис « Бога бойтесь, царя  чтите».  В 1936 році в  село прийшло розпорядження  з наказом знести  сільський храм та  пам»ятники , які пов»язані з культовими спорудами.  Селяни, побачивши наругу над церквою, щоб зберегти пам’ятник, вночі, таємно  вивезли його на  обочину кладовища і там встановили. І вже ніхто не посмів його там знищити. Пам’ятник стоїть і сьогодні  на сільському кладовищі, зберігаючи навіки в своїй Історії багато таємниць.

 В центрі села по вулиці Гагаріна, стоїть ще один пам’ятник,  який майже повністю було знищено  і природою і людською байдужістю Це пам’ятник в знак скасування кріпосного права, повністю реставрований   в 2007 році .

Його історія теж незвичайна. Звістка про відміну кріпосного права дійшла до нашого села лише через два роки після його скасування. В ознаменування

Такої події сільський люд зібравши знаряддя кріпосництва, нагайки, серпи, коси, ціпи, хресним ходом від церкви  прийшли в центр села і на узбіччі

Сільської дороги   викопали глибоку яму, закопавши туди знаряддя кріпацтва.

Над цим місцем  поставили кам’яний хрест з розмальованим розп»ятям Ісуса

Христа.  Аж до 60 років минулого століття  стояв той пам»ятник  в забутті. Основа  зруйнувалась. Пам’ятник похилився  і чиясь добра  рука вивезла його  на сільське кладовище. З допомогою сільських умільців,  пам’ятник було

Знайдено ,реставровано і сьогодні  він  знаходиться на   тому місці, де його поставили сільські жителі в далекому 1863 році.

В   60 роках   на постамент було піднято ,  як пам»ятник ,перший колгоспний    трактор  . 

 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь