Історія села Бережанка
В 1908 році в селі було 1322 жителі, серед них 1215 українців, 99 поляків, 8 євреїв. В монастирському училищі навчалося 57 учнів, серед них 47 хлопчиків і 10 дівчаток, а дітей шкільного віку у селі було 132. Почалася перша світова війна. Мало хто знає, що один із перших боїв розпочався в Бережанці. Тут було взято першого полоненого. В ході війни хоро В 1908 році в селі було 1322 жителі, серед них 1215 українців, 99 поляків, 8 євреїв. В монастирському училищі навчалося 57 учнів, серед них 47 хлопчиків і 10 дівчаток, а дітей шкільного віку у селі було 132. Почалася перша світова війна. Мало хто знає, що один із перших боїв розпочався в Бережанці. Тут було взято першого полоненого. В ході війни хоробро воювали наші односельчани. Георгіївськими хрестами і медалями нагороджені Віктор Левицький, Федір Гадзіна, Степан Блонський, Семен Рудницький ( моряк Балтійського флоту, учасник Цусімського бою і лютневої революції 1917 року).
Після перемоги Великої Жовтневої революції Бережанка стала центром волості. На початку 1920 року в селі виникла волосна підпільна організація, засновником був Макар Шеремета. Найбільш активними учасниками були Йосип Синишин, Петро Скопецький. Згодом невелика організація зросла на стільки, що було сформовано повстанський загін, в якому було понад 100 чоловік. Пізніше Макара Шеремету було заарештовано і відправлено в Кам”янець –Подільську тюрму, в якій врятував його дядько Данило Шеремета, який працював там фельдшером.
З приходом Червоної Армії, у селі і в цілому по волості почалося мирне життя. Волосним воєним комісаром призначили Леонтія Масловського, головою волосного комітету незалежних селян Семена Рудницького, головою сільревкому Макара Шеремету.
На кінець 20-х років в селі було 310 хат( в кожній хаті проживало по 2-3 сім”ї). Хати і прилеглі будівлі були глинобитні і покриті соломою. Пізніше перед війною під черепицею було 11 хат, а під бляхою сім.
Хата - читальня, що згодом стала сільською бібліотекою розміщувалася в хаті Повара Івана. Було організовано навчання неписьменних громадян.
В 1928-1929 роках створюються окремі групи громадян для спільного обробітку землі (СОЗи). В 1932 році ці групи об’єдналися в колгосп ім.Орджонікідзе. Першим головою обрано Чайковського Олександра. Першими в колгосп записалися Присяжний Василь, Масловський Дмитро, Снігур Стах. Колгосп мав
В сезон на колгоспних ланах працювало 2-4 трактори, що належали районній організації МТС. На час жнив МТС присилала прицепного комбайна. Колгосп мав три кіннєжатки, п’ять кінних сівалок, молотильну машину і 4-5 ручних млинки, грузовик, виїздна пара коней з бричкою. Були в селі свої передовики. В Москві на виставці досягнень народного господарства були: Повар Микола Гордійович, Макошко Григорій- трактористи, Повар Тимофій-конюх, Бручковська-ланкова.
Дуже часто в селі мінявся голова колгоспу. В 30-х роках колгосп очолювали: Харкавий І., Мартинюк з Гусятина, Чинник з Летами, з двадцятип”ятитисячників до села направили Костенка.
В голодний 33-й люди пухли з голоду і вмирали цілими сім”ями. В селі померло 38 чоловік. 1937-1938 роках безпідставно репресовано і знищено в тюрмах і лагерях 32 односельці.
В селі була школа в 1931 році в ній почав працювати Дунда Роман Іванович, який був директором до 1968 року. Навчання проводилось в приміщенні, де була раніше лікарня.
В селі була дерев”яна церква, яку в 1935 році селяни зруйнували. Біля церкви була попова хата, в якій пізніше розмістився клуб та хата-читальня.
Не було в селі медичного пункту. Хворі здебільшого зверталися до районної лікарні, але найбільше зверталися до сільського лікаря Бричака Семена. В селі не було загальних дитячих ясел. Кожна рільнича ланка мала свої ясла, які знаходилися у селянських хатах. Була в селі маленька крамниця, яка торгувала гасом, тютюном, цукерками, милом.
Фашистська окупація
Липень 1941 року початок фашистської окупації. Нові випробування для хліборобів. В основному працювали жінки та діти. Під час війни головою колгоспу був Галак з Кугаєвець, агрономом Лиськів Петро, бригадиром Повар Андрій.
Більше як 150 чоловік було мобілізовано до армії і відправлено на фронт. В селі залишились жінки, діти, старики, механізатори та вчителі. Багато молодих дівчат та юнаків було відправлено до Німеччини.
В грудні 1941 року в нашому районі створено партизанський загін ім.Чапаєва. Серед партизанів були і наші односельці: Протоцький Йосип Іванович, Дунда Іван Романович, Синишин Василь Давидович, Масловський Віктор, Котик Семен. Після війни Протоцький Й.І. написав книгу- спогад „Друзі мої партизани”.
В 1944 році відбувся бій за визволення села. 26 березня 1944 року село було звільнено від фашистів солдатами 10-го Уральського добровільного танкового корпусу 4 танкової армії І українського фронту.
Після війни більше як 100 бережанців не повернулися до рідних осель, яким пізніше в 1962 році було посаджено парк Слави та зведено пам”ятник солдату- визволителю.
Післявоєнні роки
Головою колгоспу після війни був спершу Чинник з Летави, а пізніше Вовчок з Хропотови, голова сільської ради - Іваницький, секретар- Дунда Лідія.
В 1951 році наш колгосп та колгоспи сіл Кугаївці та Андріївка об”єдналися в один колгосп ім.Дзержинського. В цьому ж році викуплено у держави (МТС) с/г техніку. Головами колгоспу були Шутий і Ткачук. А в 1960 році головою колгоспу стає житель села Сорока Сергій Дмитрович. Центром господарства стало село Кугаївці. Наше село вважалось бригадним, в якому працювали: бригадиром рільничої бригади Краєвський Т., тракторної – Присяжний В., Яриш А.Д., зав.фермою Гринович А.
Передовики сільськогосподарського виробництва: Масловський Петро Дмитрович, Повар Максим -комбайнери, Масловський І., Чайковський А., Повар Б., Ковальський І., Повар І.- механізатори., Лісецька І., Левицька Н., Мельник Т.,Чайковсь-
ка С.-доярки.
В 60- х роках в селі побудовано клуб на 250 місць з стаціонарною кіноустановкою, бібліотеку, медичний пункт, школу дев”ятирічку, дитячий садок на 50 місць, продуктовий та продовольчий магазини, лазню. Село електрифіковано та радіофіковано на 100%.
У лютому 1990 року створено самостійний колгосп в селі, який названо „45-річчя Перемоги”, головою колгоспу став Войтов В.І., головний бухгалтер –Черсак В., агроном Смик А., бригадир тракторної бригади –Білий Я.,бригадир будівельної бригади– Краховецький А., зав.фермою-Мельник Н.
Село в роки незалежності
Із створенням самостійного колгоспу в селі почалося нове життя. В колгоспі стали добротними будівлі для тваринництва, технічно оснащений критий тік для зерна, придбано КЗС, сушілка зерна, майстерня по ремонту техніки, їдальня та клуб для механізаторів, майстерня будівельної бригади, пилорама, заправка, млин. Колгосп мав свою пасіку та парникове господарство.
В 1992 році була створена сільська рада. Головою обрано Поплавську Т.Д., секретарем -Витковська М.А., землевпорядником- Романчук А.В. В 1994 році сільська рада розмістилась в новозбудованому приміщенні, де також стали функціонувати медичний пункт, відділення зв”язку.
У 1995 році в селі було розпочано газифікацію, яку було завершено в 2003 році. На даний час в селі функціонують: ДНЗ „Білочка” , ЗОШ І-ІІ ступенів, ФАП, бібліотека, сільський клуб. В 2001 році жителі села передали в оренду свої паї ПП „Україна-Агро-2С»”. В селі працюють три приватних магазини.
Кожен з мешканців села вносить свій вклад в розвиток нашого села це: підприємці, фермери, одноосібники, працівники медицини, торгівлі, відділення зв’язку, наші шановні пенсіонери. Мабуть не було б усіх цих перемог та здобутків без цих людей, які є справжніми фанатами своєї справи, відданими своїй родині і селу.
бро воювали наші односельчани. Георгіївськими хрестами і медалями нагороджені Віктор Левицький, Федір Гадзіна, Степан Блонський, Семен Рудницький ( моряк Балтійського флоту, учасник Цусімського бою і лютневої революції 1917 року).
Після перемоги Великої Жовтневої революції Бережанка стала центром волості. На початку 1920 року в селі виникла волосна підпільна організація, засновником був Макар Шеремета. Найбільш активними учасниками були Йосип Синишин, Петро Скопецький. Згодом невелика організація зросла на стільки, що було сформовано повстанський загін, в якому було понад 100 чоловік. Пізніше Макара Шеремету було заарештовано і відправлено в Кам”янець –Подільську тюрму, в якій врятував його дядько Данило Шеремета, який працював там фельдшером.
З приходом Червоної Армії, у селі і в цілому по волості почалося мирне життя. Волосним воєним комісаром призначили Леонтія Масловського, головою волосного комітету незалежних селян Семена Рудницького, головою сільревкому Макара Шеремету.
На кінець 20-х років в селі було 310 хат( в кожній хаті проживало по 2-3 сім”ї). Хати і прилеглі будівлі були глинобитні і покриті соломою. Пізніше перед війною під черепицею було 11 хат, а під бляхою сім.
Хата- читальня, що згодом стала сільською бібліотекою розміщувалася в хаті Повара Івана. Було організовано навчання неписьменних громадян.
В 1928-1929 роках створюються окремі групи громадян для спільного обробітку землі (СОЗи). В 1932 році ці групи об”єдналися в колгосп ім.Орджонікідзе. Першим головою обрано Чайковського Олександра. Першими в колгосп записалися Присяжний Василь, Масловський Дмитро, Снігур Стах. Колгосп мав
В сезон на колгоспних ланах працювало 2-4 трактори, що належали районній організації МТС. На час жнив МТС присилала прицепного комбайна. Колгосп мав три кіннєжатки, п”ять кінних сівалок, молотильну машину і 4-5 ручних млинки, грузовик, виїздна пара коней з бричкою. Були в селі свої передовики. В Москві на виставці досягнень народного господарства були: Повар Микола Гордійович, Макошко Григорій- трактористи, Повар Тимофій-конюх, Бручковська-ланкова.
Дуже часто в селі мінявся голова колгоспу. В 30-х роках колгосп очолювали: Харкавий І., Мартинюк з Гусятина, Чинник з Летами, з двадцятип”ятитисячників до села направили Костенка.
В голодний 33-й люди пухли з голоду і вмирали цілими сім”ями. В селі померло 38 чоловік. 1937-1938 роках безпідставно репресовано і знищено в тюрмах і лагерях 32 односельці.
В селі була школа в 1931 році в ній почав працювати Дунда Роман Іванович, який був директором до 1968 року. Навчання проводилось в приміщенні, де була раніше лікарня.
В селі була дерев”яна церква, яку в 1935 році селяни зруйнували. Біля церкви була попова хата, в якій пізніше розмістився клуб та хата-читальня.
Не було в селі медичного пункту. Хворі здебільшого зверталися до районної лікарні, але найбільше зверталися до сільського лікаря Бричака Семена. В селі не було загальних дитячих ясел. Кожна рільнича ланка мала свої ясла, які знаходилися у селянських хатах. Була в селі маленька крамниця, яка торгувала гасом, тютюном, цукерками, милом.
Фашистська окупація
Липень 1941 року початок фашистської окупації. Нові випробування для хліборобів. В основному працювали жінки та діти. Під час війни головою колгоспу був Галак з Кугаєвець, агрономом Лиськів Петро, бригадиром Повар Андрій.
Більше як 150 чоловік було мобілізовано до армії і відправлено на фронт. В селі залишились жінки, діти, старики, механізатори та вчителі. Багато молодих дівчат та юнаків було відправлено до Німеччини.
В грудні 1941 року в нашому районі створено партизанський загін ім.Чапаєва. Серед партизанів були і наші односельці: Протоцький Йосип Іванович, Дунда Іван Романович, Синишин Василь Давидович, Масловський Віктор, Котик Семен. Після війни Протоцький Й.І. написав книгу- спогад „Друзі мої партизани”.
В 1944 році відбувся бій за визволення села. 26 березня 1944 року село було звільнено від фашистів солдатами 10-го Уральського добровільного танкового корпусу 4 танкової армії І українського фронту.
Після війни більше як 100 бережанців не повернулися до рідних осель, яким пізніше в 1962 році було посаджено парк Слави та зведено пам”ятник солдату- визволителю.
Післявоєнні роки
Головою колгоспу після війни був спершу Чинник з Летави, а пізніше Вовчок з Хропотови, голова сільської ради - Іваницький, секретар- Дунда Лідія.
В 1951 році наш колгосп та колгоспи сіл Кугаївці та Андріївка об”єдналися в один колгосп ім.Дзержинського. В цьому ж році викуплено у держави (МТС) с/г техніку. Головами колгоспу були Шутий і Ткачук. А в 1960 році головою колгоспу стає житель села Сорока Сергій Дмитрович. Центром господарства стало село Кугаївці. Наше село вважалось бригадним, в якому працювали: бригадиром рільничої бригади Краєвський Т., тракторної – Присяжний В., Яриш А.Д., зав.фермою Гринович А.
Передовики сільськогосподарського виробництва: Масловський Петро Дмитрович, Повар Максим -комбайнери, Масловський І., Чайковський А., Повар Б., Ковальський І., Повар І.- механізатори., Лісецька І., Левицька Н., Мельник Т.,Чайковсь-
ка С.-доярки.
В 60- х роках в селі побудовано клуб на 250 місць з стаціонарною кіноустановкою, бібліотеку, медичний пункт, школу дев”ятирічку, дитячий садок на 50 місць, продуктовий та продовольчий магазини, лазню. Село електрифіковано та радіофіковано на 100%.
У лютому 1990 року створено самостійний колгосп в селі, який названо „45-річчя Перемоги”, головою колгоспу став Войтов В.І., головний бухгалтер –Черсак В., агроном Смик А., бригадир тракторної бригади –Білий Я.,бригадир будівельної бригади– Краховецький А., зав.фермою-Мельник Н.
Село в роки незалежності
Із створенням самостійного колгоспу в селі почалося нове життя. В колгоспі стали добротними будівлі для тваринництва, технічно оснащений критий тік для зерна, придбано КЗС, сушілка зерна, майстерня по ремонту техніки, їдальня та клуб для механізаторів, майстерня будівельної бригади, пилорама, заправка, млин. Колгосп мав свою пасіку та парникове господарство.
В 1992 році була створена сільська рада. Головою обрано Поплавську Т.Д., секретарем -Витковська М.А., землевпорядником- Романчук А.В. В 1994 році сільська рада розмістилась в новозбудованому приміщенні, де також стали функціонувати медичний пункт, відділення зв”язку.
У 1995 році в селі було розпочано газифікацію, яку було завершено в 2003 році. На даний час в селі функціонують: ДНЗ „Білочка” , ЗОШ І-ІІ ступенів, ФАП, бібліотека, сільський клуб. В 2001 році жителі села передали в оренду свої паї ПП „Україна-Агро-2С»”. В селі працюють три приватних магазини.
Кожен з мешканців села вносить свій вклад в розвиток нашого села це: підприємці, фермери, одноосібники, працівники медицини, торгівлі, відділення зв’язку, наші шановні пенсіонери. Мабуть не було б усіх цих перемог та здобутків без цих людей, які є справжніми фанатами своєї справи, відданими своїй родині і селу.