A A A K K K
для людей із порушенням зору
Чемеровецька селищна територіальна громада
Хмельницька область, Кам’янець-Подільський район

Історія сіл Слобідка-Смотрицька, Гайове, Діброва

Центральний  населений пункт Слобідка-Смотрицька розташована  у            східній частині Чемеровецького району.  Відстань до районного центру шосейним шляхом 22км. і 24 км. від залізничної станції Балин на лінії Кам’янець-Подільський - Гречани .

Села Слобідка – Смотрицька, Гайове, Діброва та Нова Гута розкинулося по обидва боки шляху, який веде до сіл Чорна, Смотрич. Вони розміщено на підвищеній місцевості серед товар медоборського кряжу.

За народними переказами, колись на цій території існувало містечко Чорний Окнин, яке у ХVІ ст. було спалене татарами. На місці згарища й було засноване теперішнє поселення. За документальними даними, Слобідка – Смотрицька з’явилася десь на початку ХVІІІ ст. серед   лісів Смотрицького староства, розділивши долю метрополії: перейшло з королівської власності в приватну до магнатів Потоцьких, а від них – до панів Жельських. За народними переказами, Потоцький програв Слобідку Жельському в карти. Від Жельських село перейшло як придане до Садовських. В кінці ХІХ ст. ним володіла Є. А. Садовська. В неї було 702 десятини землі, а в користуванні селян лише 366, церкви – 43 десятини землі. В селі налічувалося 108 дворів, проживало 598 жителів.

Селяни платили подимне і спеціальний податок на утримання війська. Крім панщини , селян примушували виконувати ще й інші повинності: чоловіків – охороняти маєток, возили з лісу дрова на панський двір, жінок ткати полотно, тощо.

Після загарбання Поділля турками в 1672 році Слобідка-Смотрицька близько трьох десятиліть перебувала під їх гнітом. А коли турецьких загарбників було вигнано з цього краю, на селянах як і раніше лежав гніт панщини, різні феодальні повинності дошкуляло безземелля і малоземелля у багатьох селянських господарств не було жодного коня.

Після 1793 року коли Поділля увійшло до складу Росії, Слобідка-Смотрицька поступово зростала. На всіх маленьких ділянках селяни збирали низькі врожаї зернових 20-30 пудів з десятини. Панщина посилювалася урочною системою. Поміщику також давали десятину із зібраного меду, по кілька курей , а господарства , де була худоба , платили за неї окремий  податок . Пан чинив свою волю над безправним селянами.

Внаслідок реформи 1861 року в селі Слобідка-Смотрицька почали викупляти землю, на якій вони до цього господарювали. Згідно викупним актом, на 506 ревізьких душ припадало 939 десятки землі. Середній наділ на піший двір становив 4,1 на тяглий 8,2 десятини . Вісімнадцять дворів мали лише садибу . Земельні наділи селянам відводилися на суглинистих , малородючих грунтах. Був нерівномірний розподіл землі , а також тягли й реманенту. Збільшилась в селі кількість заможних господарств. Перед жнивами більшість селянських дворів не мали хліба, біднота терпіла від недоїдання та голоду.

Знедолені люди шукали заробітку на Вишнівчицькій цукроварні, яка була побудована в 1845 році. Механізація там була примітивна . Приміщення освітлювалось гасовими лампами і ліхтарями, вагонетки робітники перетягували вручну. Робочий день тривав 12 годин . Кваліфікований  робітник за виснажливу працю одержував по 10-15 крб. ,їздові 5-6 крб. на місяць. Ще менше одержували жінки і підлітки.

В період першої російської революції в липні 1905 року в селі відбувся страйк сільськогосподарських робітників . Вони пішли до поміщицької , щоб пред’явити вимоги для полегшення свого становища.

Ніхто не дбав про впорядкування свого села та поліпшення добробуту людей

Зрідка  в село проникали газети.

В 1908 році населення зросло до 826 осіб. Слобідка – Смотрицька  поступово зростала.

Перша світова війна ще більше погіршила становище трудящих. Усі чоловіки призовного віку мобілізували до царської армії .

У вересні 1917 року селяни розгромили панський маєток. Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції земельний комітет почав розподіляти поміщицьку землю між селянами.

Радянську владу встановлено в січні 1918 року.

Ревком розподіляв поміщицьку землю між селянами, дбав про забезпечення житлом бідності. Але перші кроки, зроблені на шляху до нового життя в лютому 1918 року порушили австро- німецькі окупанти.

Вони грабували населення . Австро-німецьких окупантів наприкінці 1918 року змінили контреволюційні війська Директорії . В 1919 році було відновлено Радянську владу. На початку червня село захопили петлюрівці, які чинили масові грабежі. Жителям заборонялося виходити на вулицю ввечері , збиратися групами.

У листопаді 1920 року частини Червоної Армії остаточно визволили село.  Розпочалася відбудова зруйнованого імперіалістичною громадською війнами господарства. В селі було створено сільську раду.

Комітет незалежних селян організував заготівлю хліба, допомагав бідняцькими господарствам. В селі виник комсомольський осередок.

Його першими комсомольцями були Щепанська Ганна

Одним із перших заходів було відкриття початкової школи.

В 1925 році  селі  створено  дві сільськогосподарські артілі : Ім. Сталіна та Ім. Леніна. Головою було обрано Нагородного  Івана Миколайовича с. Чорна та створено Слобідка – Смотрицьку  сільську раду. Першими сільськими головами були Горевич Андрій, Сидорук Григорій Васильович, Маслянко Іван Філімонович.

В 1927 році було організовано дві сільськогосподарські артілі ім. Леніна та ім.. Сталіна, головами яких стали Кубряк Степан Антонович та Козобуцький Володимир.

 Комітет незалежних селян організував заготівлю хліба, допомагав бідняцьким господарствам. В селі виник комсомольський осередок. Першою комсомолкою стала Щепанська Ганна.

  19 квітня 1931 року в селі організовано колгосп, першим головою якого став Паламар Сергій Гнатович. Колгосп носив назву «Перемога». З червня цього ж року Паламар С. Г.  став організатором праці в колгоспі (займався рільництвом), а головою було обрано Сидорука Петра Івановича. А вже в жовтні головою колгоспу став Паламар Олексій Федорович, який працював до травня 1932 року. За безгосподарність був звільнений з посади, а головою колгоспу був обраний  Козобуцький Володимир Миколайович, який працював на цій посаді до весни 1933 року. З весни до серпня 1933 року головував Благун Юхим. В 1933 році на території села був організований ще один колгосп, який став носити ім’я Сталіна. Очолив це господарство  Юрчишин Петро Кирилович. Через два роки обидва колгоспи були об’єднані в один і його очолив    Благун Юхим.

  За направленням райкому для зміцнення партійної організації колгоспу завгоспом було обрано жителя села Біла Ям’яка Василя. В цей час в    Слобідці – Смотрицькій був лише один кандидат в члени КПРС – Сороківська Мотрона Феодосіївна.

  В серпні 1935 року головою колгоспу було обрано Крищука Василя Антоновича, який працював до 1939 року.

  В серпні 1939 року головою колгоспу став Вишневський Іван Якимович, а з вересня 1940 року господарство очолив Нагородний Іван Миколайович. На цій посаді він попрацював до 22 червня 1041 року.

 Не обминув наших односельчан і голодомор 1932 – 1933 рр. З колгоспу вивозили все зерно, навіть посівне. Забирали не лише в колгоспах, але й те, що знаходили по хатах, не залишали навіть зернини. По хатах ходила так звана « буксирна бригада», шомполами проштрикували землю, шукаючи зерно. Забирали все, навіть квасолю з горщика. Ходили не тільки вдень, а й вночі. Люди не мали що їсти, пухли і вмирали з голоду. Основними     харчами були кропива, лобода, бруньки та листя. Але й це не рятувало від голодної смерті. Вимирали  цілими сім’ями. Так, Господар Павло ще вивів вночі коні на товтру, повернувся на колгоспну конюшню, де й помер, залишивши сиротами двох дітей. В селі не було такої сім’ї , якої б не торкнувся голодомор.

З утвердженням влади більшовиків почалися репресії. Тих, хто не вступав до колгоспу, називали ворогами народу, куркулями. Їх виганяли з хати, забирали все, навіть подушки та казани. Куркулями було проголошено Романюка Михайла,    Романюка Петра, Колодія Івана. Куркулів висилали в Сибір, у таврійські степи. Під страхом смерті та виселення селяни вимушено корилися. 

Репресії посилились в 1937 році. Тоді було були репресовані Зелінський Микола та директор початкової школи Мацієвський Іван Вікторович.

     Мирну працю трудівників села перервав розбійницький напад гітлерівських орд на Радянський Союз. Після повідомлення про зухвалий напад фашистських варварів, в селі відбувся мітинг, на якому було прийнято звернення: « Ми,колгоспники артілі ім. Сталіна, допоможемо Червоній Армії, достроково завершимо мобілізацію коштів для всіх видів платежів».

В інформації Смотрицького райкому КП(б) України про морально-політичний стан і трудове піднесення трудящих району відзначалось, що серед населення проводилась масово – оборонна робота. В селах були розставлені пости, які стежили за ворожими літаками, за висадкою десантів.

Чоловіки пішли на фронт. З наближенням лінії фронту почалася евакуація колгоспного і державного майна. Те, що не встигли відправити на схід, віддали на збереження колгоспникам.

    8 липня 1941 року в село вдерлися окупанти. Першою запалала вулиця Гнила, полум’я охопило житлові будинки Господар Марії Павлівни, Паламара Антона Семеновича, Романюк Марії Василівни. Фашисти зруйнували приміщення контори колгоспу, грабували жителів села, на кожну сім’ю наклали податок: 400 л молока,500 яєць, центнер свинини. Селян примушували безкоштовно працювати в так званому общинному господарстві.

    Майже три роки тривала окупація нашого краю. Вороги встановили режим кривавого терору, найжорстокішої експлуатації. Масовими вбивствами вони намагалися зламати волю населення, залякати наших людей

    Перший рік війни пам’ятний одним трагічним епізодом, свідками якого були наші односельчани,- розстрілом людей. Це було якраз на Покрову 14 жовтня 1941 року. Везли їх, чотирьох заарештованих, на підводах через наше село. По дорозі вони спробували втекти, але куля наздогнала одного з них - колишнього міліціонера Когута М.В. Інших розстріляли на околиці Слобідки-Смотрицької. Один із них залишився живим. Вночі він переповз в коноплі, де його знайшли пастухи. На його тілі нараховувалось одинадцять ран. Виходили його добрі люди. Це був житель села Степанівни Благун Ї.М. Коли йому вже можна було рухатись, переказали рідним, які забрали пораненого додому. Та недовго прожив чоловік: через рік важкі рани звели у могилу.

    В селі знайшлися сміливці, які ставали на шлях організованої боротьби. Окремі вступали до партизанського загону ім. Чапаєва. В партизани пішли Росоловський Іван Миколайович, Кубряк Іван Філімонович та інші. В липні 1943 року разом зі своїми товаришами з Вишнівчика на чолі з командиром Блажкевичом О. Я. висадили в повітря котельню цукрозаводу та ешелон з цукром, підготовленим для відправки на захід, зруйнували вузькоколійну залізницю.

      Справжнім лихом було насильне вивезення на каторгу до Німеччини. Окупанти відправили із села 104 хлопців і дівчат. Їх використовували на тяжких роботах, годували хлібом, випеченим із каштанової муки та тирси, гнилою бруквою і капустою. Як докази – свідчення односельчан – колишніх «остарбайтерів», зібраних в альбомі «Спогади «остарбайтерів».

Багато лиха зазнали наші односельчани під час німецько- фашистської окупації Кров і сльози, голод і здирство - все довелося пережити. Але люди не втрачали віру в те, що ворог буде розгромлений, і їх сподівання справдились. Весною 1944 року до нашого села наблизився фронт. Йшли жорстокі бої, Слобідка  - Смотрицька кілька разів переходила з рук в руки. 29-30березня наступаючі підрозділи 121 стрілецької дивізії звільнили село. У цих боях лише один екіпаж лейтенанта В.І Приходцева знищив до двохсот фашистів, шість протитанкових гармат, мінометну батарею, І 5 кулеметних кілька десятків автомашин. За цей подвиг командування полку представило В.Приходцева до присвоєння йому звання Героя Радянського Союзу.

У боях за визволення Слобідки-Смотрицької загинуло більше ста чоловік, імена 82 з них встановлено. Це сини і дочки України, Росії, Білорусі, Грузії, Вірменії.

   Великий вклад у Перемогу зробили і жителі Слобідки-Смотрицької. З фронтів Великої Вітчизняної війни не повернулося 150 жителів сіл Слобідка-Смотрицька, Гайове, Діброва, Нова Гута. Їх  імена золотом викарбувані на меморіальній стеллі, що височить у центрі села. Пам’ять про їхній подвиг живе у серцях вдячних нащадків.

    У важких умовах довелося відбудовувати село. Не вистачало робочих рук, машин, посівного матеріалу. Колгоспники  зводили на артільний двір уцілілу худобу, звозили інвентар. Більшу частину землі доводилося орати волами та коровами, засівали вручну. Збирали теж вручну. Жилося дуже важко. А тут знову голод. Правда, він був спричинений насамперед неурожаєм. В 1946 році була сильна посуха, хліба майже не зібрали. Зима 1947 року теж була важка. Від холоду та голоду вмирало багато людей, залишаючи сиротами дітей. Так в той рік вмерли Голод Марко та Василь Романюк, а в кожного було по троє дітей. Голодною була й весна. Основними харчами були лобода, перемерзла картопля, кропива. В кого була корова, той ще тримався. Але були й такі, що готові були вкрасти в бідних останнє. Так, брати Плющики вкрали у своєї сусідки – вдови корову, залишивши без годувальниці четверо сиріт.

  Хто був молодший, той їхав на заробітки в Західну Україну, де люди жили заможніше. Треба було добиратися поїздом. Їхали в товарняках або на даху вагонів. Тяжко працювали 2 -3 місяці, але додому привозили клуночки борошна, круп.

  Пережили люди голодну зиму та весну, а жнива 1947 року дали новий урожай хліб Жити було важко. В колгоспі давали за трудодень 200  г хліба.

   Але люди жили дружно, допомагали один одному. Допомагала в роботі й пісня. Коли ланка йшла в поле, то селом линула пісня. З поля верталися теж співаючи. А ввечері молодь йшла до клубу, де проводилися репетиції драматичного гуртка чи духового оркестру.

       До 1952 року в селі існувала сільського господарська артіль ім. . Сталіна, яку у вересні перейменували на «Шляхом Леніна». З 1954 по 1956 рік колгосп носив назву «Світанок». З 1956 по 1976 рік колгосп носив ім’я Мічуріна. Колгоспи в цей час очолювали Найчук Василь, Нагородний Іван Миколайович. З 1950 по1958 рік господарство очолював Маслянко Антон Степанович, з 1958 по 1960 – Юзищук Іван Йосипович, З 1960 по 1964 – Поліщук Роман Петрович. З 1965  по 1970 головою правління колгоспу став Пічкур Олександр Михайлович, а з 1970 по1974 - знову Маслянко Антон Степанович.

    В колгоспі зводиться багато господарських будівель, поповнюється автопарк, збудовано млин, електростанцію.

З  липня 1974 року правління колгоспу очолював Зелінський Григорій Михайлович.

 В цей час в країні почалося укрупнення колгоспів. З 11.12. 1975 р. колгосп ім.. Мічуріна став частиною колгоспу «Ленінець» (Чорна). Головою укрупненого колгоспу став Лісовий Володимир Іванович, а потім – Барабаш Іван Степанович. В цей період реконструйовано Слобідко – Смотрицький ФАП.

       В 80 – их роках розпочато будівництво сільського Будинку культури. 7 листопада 198 7 року відбулося його урочисте відкриття.

В 1989 році селяни вирішили відділитися від Чорної і створити своє господарство. Колгосп став носити ім’я Щорса, а очолив господарство  Зелінський Григорій Михайлович.              

Починаючи з  1990 – 1991 років,  почався спад виробництва  продукції сільського господарства. Причин багато, але основна полягає в економічній кризі всієї країни.

  В 1996 році колгосп переіменували в селянську спілку, яку очолив Зелінський Григорій Михайлович, разом з тим, запалено природній газ. В дію введено десять кілометрів вуличного газопроводу. На ці урочистості зійшлися всі мешканці села, прибули також гості з району.

Розвиток освіти у селі

    Школа в Слобідці – Смотрицькій була заснована в 1877 році. За документальними даними, в 1908 році в церковно – парафіяльній школі навчалося лише 50 дітей, з них – 45 хлопчиків.

   В 20 – 30 роки в селі діяла початкова школа, в 5 -7 класи діти ходили в сусіднє село Чорну. При школі був лікнеп, який відвідували дорослі неписьменні люди. Директором початкової школи був Мацієвський Іван Вікторович, репресований В1937 році. В довоєнний період школу очолювали також Швед Іван Макарович та Ящишин Микита Сергійович. В 1939 – 1941 р. в дію ввійшла так звана школа – прогресивка, тобто 7 класів. Вчителями в той час були Гринишин Івае Маркович, Гаркавенко Ніна Іванівна, Вандзяк Юлія Григорівна. Школа містилася в колишніх попівських будівлях, що збереглися й досі.

  В роки Великої Вітчизняної війни школа в селі тимчасово не працювала. Відновилася робота в 1944 році після визволення села.

  В роки післявоєнної відбудови в селі була побудовано новий корпус школи.

   В 1961 році в Слобідці – Смотрицькій відкрита восьмирічна школа ( до цього часу була семирічка). Директором школи близько 40 років був Кубряк Петро Степанович.

   З  1985 року директором  школи стала Борейко Віра Дмитрівна, яка пропрацювала на цій посаді  років. За цей час збудована нова школа, яка була відкрита 1 вересня 1991 року.

 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь