Історія селища міського типу Чемерівці
Історія селища Чемерівці сягає в сиву давнину. На території селища Чемерівці та околиць зафіксовані рештки уранових трупоспалень та поселення раннього залізного віку. Залишки поселень давніх землеробів трипільської культури (ІV-ІІІ тис. н.е.) виявлено в урочищах „ Ґуральня” та „Дубина”. Археологами виявлено також слов’янські поселення черняхівської культури.
Археологічні знахідки засвідчують, що територія краю була заселена дуже давно, хоч перша згадка про Чемерівці датується 1565 роком (податкові списки).
За польськими літописами та місцевими народними легендами відомо, що близько 1518 року дочка православного священника Лісовського з Чемерівців Анастасія Лісовська, відома потім всьому світу під іменем Роксолана, була забрана в полон з Чемеровець тарарами. Продана в гарем, вона стала дружиною турецького султана Сулеймана і відіграла велику роль у політичному житті тодішньої Османської імперії, вирішуючи долю бранців Поділля та України. Приналежність Роксолани до Чемеровець підтверджує польський поет Маурицій Гославський у своїй поемі „Поділля”.
Історичні документи Львівського державного історичного архіву стверджують, що в документі від 3 жовтня 1389 року король Владислав Ягайло пожертвував село Чемеринці Миколі з Гологор, про що засвідчено у Львівських земських актах. За це він зобов’язаний був служити у війську під час війни разом з одним копійником та чотирма лучниками.
Існує декілька версій щодо походження назви поселення. За однією з них назву поселення одержало від трави чемериці, якої багато росте довкола. За іншою назва походить від ремісників, які шили козацькі чемерки. Вірогідною виглядає версія, що назва Чемеринці поступово трансформувалась в Чемерівці.
З самого часу виникнення поселення,воно, як і весь край неодноразово руйнувалось та плюндрувалось нападниками та вцілілі жителі знову повертали край до життя.
Половці, печеніги, монголи, литовці, угри, шляхта, татари, турки, волохи - які лише зайди не чинили розбій на цих землях! Недарма один із мандрівників, почувши історію краю, писав:
„Чом же ти чорна, щедра земля подільська! Стільки крові людської в тебе всякло, що колір свій давно б змінити повинна!”.
Починаючи з ХVІ ст. Чемерівці вже виступають як містечко й належали магнату Калиновському аж до кінця ХVІІІ ст. Нещадні утиски польських феодалів викликали ряд селянських заворушень в краї. Прагнучи здобути долю та волю, мешканці Чемеровець та сіл піднялися проти шляхти під час визвольної війни українського народу 1648-1654 рр., брали активну участь у Коліївщині 1768 року, охоче браталися з опришками, йшли у ватаги Устима Кармелюка.
У ХVІІІ- на по ХІХ ст. Чемерівці переходять у володіння до польських магнатів Матушевичів, пізніше власниками стають Чайковський, Парушевський, Дметрович, Прейс.
Після другого поділу Польщі у 1793 році містечко Чемерівці разом з іншими районами Правобережної України увійшло до складу Росії і стало містечком Кам’янець-Подільського повіту новоутвореної Подільської губернії.
В містечку на той час числилось 166 ремісників та 265 міщан-євреїв, було 2134 власних, 174 найманих дворів та 48 лавок. Крім того функціонували винокурний завод та водяний млин. На винокурному заводі працювало по 11-12 чоловік з місячним заробітком 6 крб. 25 коп. Водяний млин обслуговувало від 3 до 14 чоловік. Робочий день тривав 12-14 годин, зарплата робітників складала від 5 до 10 карбованців.
Початок ХІХ ст. на Чемеровеччині відзначався розвитком капіталістичних відносин в сільському господарстві.
Розклад кріпосницької системи і зародження капіталізму супроводжувались загостренням класової боротьби. Особливо посилюється антикріпосницька боротьба селян у 1830-1831 рр. В зв’язку з польським повстанням в боротьбі взяли жителі краю. Перебування тут великої кількості польського населення та спільна боротьба його разом з українським селянством надавали рухові 30-60 років ХІХ ст. певної спрямованості та організованості.
Серед архівних матеріалів збереглися документи про участь у русі 60-их років сина поміщика Ф. Матушевича.
Місцева шляхта, спираючись на рух народних мас, і не бажаючи розв'язати аграрне питання на користь селян, ставили за мету приєднати Поділля до Польщі.
Селяни страждали від малоземелля та безземелля
В 1861 році під тиском народних мас цар видав маніфест про відміну кріпосного права. Реформа 1861 року, хоч і скасувала кріпосне право, по суті мало змінила становище селян. Вони були звільнені без землі. Селяни Чемеровець, як свідчать архівні документи, протягом 49,5 років повинні були вести до державної казни, як викуп за визволення, понад 5732 крб. Це означало, що вони мусили сплачувати щорічно понад 343 крб. Швидко поглиблюється соціальна нерівність та розшарування селянства. У 70-90-их роках XIX ст. в Чемерівцях було близько 60% малоземельних і безземельних селян.
Незадоволення соціальною та національною політикою царизму особливо гостро проявилося в період першої російської буржуазно-демократичної революції 1905-1907 рр. Існує 8 архівних документах зберігаються матеріали про активне розгортання селянського руху на Поділлі в 1905-1907 рр. У 1907 році чемеровецькі селяни піднялися на боротьбу проти поміщика Матушевича. Приводом для виступу була низька оплата селянської праці в час жнив.
З початком війни у 1914 році доросле населення Чемеровець було мобілізоване на риття окопів, будівництво укріплень. Багато мобілізованих громадян загинуло на фронті або повернулися каліками. У важких умовах опинилось сільське господарство. Все це викликало незадоволення народних мас. Під гаслами встановлення демократичної республіки, запровадження восьмигодинного робочого дня, припинення війни відбулися демонстрації трудящих в селах Кам'янецького повіту - Чемерівцях, Жерді, Вишнівчику, Гусятині в лютому 1917 року.
У березні-жовтні 1917 року на Чемеровеччині відбувались масові демонстрації, страйки, виступи селян, які захоплювали поміщицькі маєтки, землю. Звістка про Жовтневий переворот у Петрограді (7 листопада 1917 року) та повалення царизму швидко дійшла до Чемеровець.
З перемогою більшовиків у грудні 1917 року в 12 армійському корпусі починається організація та зміцнення радянської влади в Чемерівцях. У лютому 1917 року на Поділля вторглися австро-німецькі загарбники.
10 липня 1919 року їх було вигнано, але на зміну їм прийшли білопольські інтервенти. Для чемерівчан знову повернулась панщина. Поляки вимагали повернути панську власність, гонили чемерівчан на роботу до поміщика. Проти такої політики виступали селяни.
В серпні 1919 року під натиском Російської армії поляків було вигнано, але на початку 1920 року в зв'язку з організацією третього походу Антанти знову ними було захоплено містечко. Загарбники жорстоко катували населення за несплату контрибуцій і т.п.
21 листопада 1920 року із захопленням Червовонокозачим корпусом В.М. Примакова та І бригадою Р.І. Котовського м. Волочиська на Україні пролунав останній постріл Громадянської війни.
Чемеровецька місцева рада утворена в 1921 році.
В червні 1922 року організували в Чемерівцях сільськогосподарське кооперативне господарство „Поступ", куди входило 10 сімей, які мали 19,4 десятин землі (га). Головою правління селяни обрали В. Шеремету, членами правління А. Паравійчука, Д. Матлака і комуніста М. Вовчка.
В червні 1923 року була створені сільськогосподарська артіль „Початок". Головою артілі став Г. Шейко, секретарем М. Янушевич, членами правління М. Недоборський, О. Севаст'янов, в артіль увійшло 33 трудівники, які об'єднали 40 десятин землі. Господарство мало 4 коней, 7 корів, 4 плуги.
Організація колгоспів проводилася в більшості випадків насильницькими методами. Як правило сільські активісти заходили до кожного дядька і говорили: „Коли не будеш в колективі, загоним на Соловки, або трошки далі.Тотальний характер колективізації, її насильницькі методи та репресивність обумовили політику „ліквідацій куркульства як класу". Як свідчать статистичні дані, архівні матеріали під час проведення суцільної колективізації в Україні розкуркулювати фактично не було кого, а тим більше ліквідовувати куркульство. Багато архівних документів того часу засвідчують соціальну і правову беззахисність селян. Користуючись захистом держави, місцеві керівники творили свавілля і беззаконня.
Злочинна політика Сталіна та його зграї, довела селян України до трагедії - страшного голодомору 1932-1933 рр. Причина трагедії полягла в хибній системі хлібозаготівель. Зерно примусово „під мітлу" забиралося і в колгоспах і в одноосібних селянських господарствах. Із колгоспів вивозили навіть насіннєве, фуражне та продовольче зерно. Внаслідок цього економіка колгоспів була остаточно підірвана, а їх члени поставлені в тяжке продовольче становище.
У Чемерівцях безпідставно репресовано в 30-40-х роках та на початку 50-х років позасудовими органами - 87 чоловік, реабілітовано - 68 чоловік.
Мирне життя чемерівчан, як і всієї країни 22 червня 1941 року було перерване віроломним нападом фашистської Німеччини.
Не підготовлена вести війну на власній території, Червона Армія відступала під натиском переважаючих сил противника.
9 липня 1941 року німецько-фашистські війська окупували селище
Чемерівці та навколишні села. З перших же днів загарбники стали наводити на
завойованій території „новий" порядок. Дні тимчасової окупації краю були
чорними днями жахливого терору і знущань над мирним населенням.
Захопивши край, фашисти стали грабувати його та знущатися над
населенням.
Чемерівці були звільнені радянськими військами 1-го Українського фронту 23 березня 1944 року. У Чемеровецькій землі сплять вічним сном 1511 воїнів-визволителів. З поля битви не повернулися до отчого дому 6125 земляків.
Протягом 1944-1946 рр. поступово відновлюється діяльність Чемеровецької МТС.
В 1959 році Чемерівці віднесено до категорії селища міського типу.
Чемеровеччина - унікальний край, який має великий потенціал для розвитку зеленого туризму. Неповторним його роблять чарівні куточки природи, які вона подарувала тут людям.