З фондів Національного архіву
Як у кожній сім’ї існують певні традиції, правила і норми поведінки, так і в кожній державі є багато правил, за якими живуть люди. Ці правила називаються законами. Всі існуючі в країні закони підпорядковуються Конституції, тому що Конституція – це Основний Закон держави. Нова Конституція України була прийнята 28 червня 1996 року. Тому день 28 червня вважається всенародним святом.
Конституція України складається із п’ятнадцяти розділів.
У першому розділі йдеться про загальні засади, якими визначається державний устрій України. Україна – це:
1) суверенна і незалежна держава. Суверенітет України поширюється на всю її територію. Територія України в межах існуючого кордону є неподільною і недоторканою; 2) демократична держава. Єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову;
3) соціальна держава. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю;
4) правова держава. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
Державною мовою в Україні є українська мова.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Столицею України є місто Київ.
У другому розділі Конституції містяться статті, які роз’яснюють права, свободи та обов’язки людини і громадянина.
В Україні всі люди вільні й рівні у своїй гідності та правах.
Навіть сьогодні залишається переконливим той факт, що Президент і Голова Верховної Ради України, не зважаючи на принципові протиріччя і складні відносини, кожен по-своєму щиро бажали отримати нову Конституцію. Питання полягало лише в тому, хто виявить більше гнучкості, щоб вивести конституційний марафон із глухого кута. Як відомо, ще 11 березня створена за участю Президента і Верховної Ради Конституційна комісія передала свій проект Конституції на розгляд парламенту, але останній не спішив офіційно прийняти його в роботу. Справа в тому, що тривалий час ліва частина парламенту, відмовлялась розглядати проект Конституційної комісії, якщо одночасно не будуть розглядатись альтернативні проекти, в тому числі і проект комуністичної фракції, відомий під назвою «проект 1254», що фактично конституційно закріплював існування Української Радянської Соціалістичної Республіки.
Проект Конституційної комісії дійсно був небездоганним і ліві справедливо називали його «пропрезидентським». Можливо, щодо юридичних норм цей проект і відповідав західним стандартам, але для нашої молодої демократії він був занадто академічним і відірваним від життя. Не встиг ще проект Конституційної комісії офіційно потрапити до Верховної Ради, як він вже обріс десятками альтернативних варіантів, новими альтернативними розділами і отримав майже 2 тис. поправок. Все вказувало на те, що перспектива прийняття цього проекту в залі Верховної Ради дорівнювала нулю. А це означало, що напередодні 5-ої річниці проголошення своєї незалежності Україна залишалась однієї з європейських постсоціалістичних країн, яка продовжувала жити згідно соціалістичної Конституції. Потрібно було збирати сили для внесення радикальних змін у проєкт і переорієнтацію проєкта на українську дійсність.
Після підписання Конституційного договору і відповідно до рекомендацій наради координаторів секцій Л. Кучма й О. Мороз 19 червня 1995 року видали Розпорядження співголів конституційної комісії України «Про утворення Робочої групи Конституційної комісії», де її завданням було визначене «прискорення доопрацювання проекту нової Конституції України на основі узагальнення матеріалів альтернативних проектів та текстів розділів, підготовлених секціями Конституційної комісії». До складу Робочої групи Конституційної комісії увійшли В. Авер’янов і В. Погоріло – доктори юридичних наук, завідувачі відділів Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України; Ф. Бурчак, В. Копєйчиков – доктори юридичних наук, наукові консультанти Президента; А. Заєць – кандидат юридичних наук, заступник завідувача відділу Секретаріату Верховної Ради; М. Козюбра, В.Шаповал – доктори юридичних наук, завідувачі кафедр Київського національного університету ім. Тараса Шевченка; П. Мартиненко – кандидат юридичних наук, завідувач кафедри Українського інституту міжнародних відносин; М. Пухальський - кандидат юридичних наук, перший заступник голови Фонду сприяння і становлення місцевого і регіонального самоврядування України; А. Корнєв – кандидат філософських наук, секретар Конституційної комісії. Останній був одночасно визначений керівником Робочої групи та інші. Щодо подальшої роботи, Робоча група вважала за доцільне посуватися шляхом послідовного розгляду на наступних засіданнях Комісії окремих розділів. Але ця ідея не знайшла підтримки у більшості членів Комісії, і вона доручила Робочій групі через місяць подати повний текст проекту.
Це було складне і відповідальне завдання. Протягом жовтня 1995 року члени Робочої групи працювали у передмісті Києва, в санаторії «Пуща-Озерна». У процесі попередніх обговорень членами групи було визначено, що серед питань, які не були однозначно вирішені на засіданнях Конституційної комісії, більшість складали такі, пропоновані рішення з яких практично не зачіпали зміст інших положень проекту Конституції. Але суто політичне питання щодо одно- чи двопалатності парламенту в цьому відношенні було надзвичайно важливим: від результату його вирішення залежали структура і зміст значної частини тексту проекту. Тому відразу домовилися готувати два варіанти проекту – з двопалатними Національними Зборами і з однопалатною Верховною Радою.
Офіційно на засіданні Верховної Ради про роботу над представленим проектом Конституції згадали 25 березня 1996 року, коли головуючий О. Мороз запропонував народним депутатам обговорити питання, пов’язані з розглядом проекту, протягом перерви з тринадцятої до шістнадцятої години. Але насправді обговорення почалося лише на пленарному засіданні парламенту 2 квітня 1996 року у зв’язку з розглядом питання «Про включення до порядку денного пленарних засідань Верховної Ради України та організації підготовки до першого читання проекту Конституції України».
Пленарне засідання Верховної Ради 24 червня 1996 року почалося розглядом статті 10 проєкту про мови в Україні, але визначитися щодо відповідного питання народним депутатам не вдалося, так само як і щодо питань про державні символи та про право приватної власності на землю. Пропозиції на певний час відсунути ці питання і рухатися далі не сприймалися народними депутатами з демократичних фракцій і груп.
Наступного дня робота парламенту була малопродуктивною: в основному обговорювали шляхи і засоби розв’язання ситуації, що склалася. Спроби розглядати статті розділу другого проекту про права і свободи не мали успіху, тому повернулися до спірних положень з розділу першого, хоча без значних результатів.
26 червня 1996 року ситуація загострилася ще більше: народні депутати з групи «Державність», фракції Руху, частина депутатів з груп «Реформи», «Центр», «Єдність» відмовилися від реєстрації, внаслідок чого Верховна Рада виявилася нездатною працювати над проектом Конституції. У депутатських колах йшлося про необхідність звернутися до Президента щодо указу про проведення Всеукраїнського референдуму з проекту Конституції.
27 червня 1996 року зал Верховної Ради України завершує важкий день о 23 годині, а консенсусу нема. Натомість чергова тупикова ситуація. Хтось вже виходить із залу, хтось роздратовано шепоче своєму сусідові: «Я вже ситий цим по зав’язку!». Якщо цієї миті щодо статті 10 про мову проекту Конституції, підготовленої Тимчасовою спеціальною комісією, не буде знайдено рішення, яке би усіх влаштовувало, то все раніше зроблене перетвориться на непотрібний фарс. Високі спостерігачі із президентської команди, що знаходились в урядовій ложі в цей час, напевно, подумали: «І цього разу у них нічого не вийде. Цей парламент не здатний на серйозні речі. Президент таки прийняв правильне рішення, підписавши сьогодні Указ про призначення на 25 вересня референдуму з питань Конституції».
І тут, як це вже не раз бувало, знову «знайшовся» О. Мороз. Видавивши з себе лагідну усмішку, він звернувся до вкінець наелектризованого, натомленого залу: «Шановні депутати, заспокойтеся. Вихід ми обов’язково знайдемо. Як сказав Саахов із відомого кінофільму, у нас із вами звідси лише два шляхи: або в прокуратуру, або в ЗАГС».
Зал вщух, розмірковуючи, куди веде цей хитрий Мороз? Хвилиною паузою скористався Олександр Ткаченко, щоб повідомити, що в приміщенні Верховної Ради цілодобово працюватимуть буфети і підготовлено транспорт, щоб при нагоді вночі розвести депутатів по домівках. Тож поспішати нема чого. Для багатьох із нас стало зрозумілим, що на цей раз керівництво Верховної Ради хвиль не ганятиме, налаштоване на результат. Отже, працюватимемо доти, доки не отримаємо бажану наречену – Конституцію.
Так, замість завершення роботи, опівночі ще з більшою силою розгорілися дебати навколо кожного речення майбутньої Конституції. Калейдоскоп карколомних епізодів і драматичних подій тієї зоряної української ночі, як відомо, закінчився щасливим і довгожданим акордом. О 9.30 ранку, вже 28 червня 1996 року, під скляним куполом сесійної зали Верховної Ради України велично пролунала знайома з дня проголошення незалежності України мелодія М. Вербицького, що лише декілька годин тому, вже конституційно, набула статус Державного Гімну України. Це знаменувало, що щойно, в цьому залі, Україна – єдина держава на терені колишнього Радянського Союзу – парламентським шляхом отримала свою нову демократичну Конституцію!
Суха протокольна статистика останнього голосування свідчить: о 9 годині 20 хвилині ранку 28 червня 1996 року в сесійному залі Верховної Ради України за проект Конституції, опрацьований Тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України, в другому і третьому читанні, з інтервалом в 2 хвилини, проголосувало 315 народних депутатів, 36 депутатів натиснули кнопку «Проти», 12 депутатів утримались, 30 депутатів не взяли участь у голосуванні.
На виконання Указу Президента України від 12.07.1996 року №553/96 «Про першочергові заходи, пов’язанні з прийняттям Конституції України» в районах та областях проводилися безліч заходів по роз’ясненню нової Конституції України.
У Чемеровецькому районі згідно розпорядження голови адміністрації від 01 серпня 1996 року №322 «Про заходи щодо організації роз’яснення нової Конституції України в районі» було доручено керівникам управлінь, відділів райдержадміністрації, головам виконкомів селищних і сільських Рад забезпечити широке роз’яснення положень нової Конституції України в трудових колективах та за місцем проживання громадян за участю спеціалістів відповідного профілю; організувати вивчення положень Конституції України працівниками апарату; редакції газети «Нове життя» (Закальський В.М.) до 07 серпня 1996 року опублікувати Конституцію України, завести спеціальну рубрику в газеті по роз’ясненню її положень; інші заходи.
Головний спеціаліст
архівного відділу
Кам’янець-ПодільськоїРДА
Оксана ВІНЯРСЬКА
